Дифібрамб весні

Весно!

Облудна омано!

Твоє чародійне вино,

Заправлене соком дурману,

Ми щороку, щороку п’ємо.

Ти повінь свою розіллєш,

Розбуркаєш давнє,

Що впало на дно,

Захлюпаєш

В наше вікно

І ми захвилюємось теж.

Ти розцвітаєш, і ми

Мохнатими сон-квітками.

Весно, злудна мано!

Що дієш ти з нами?

Твою цілющу, одвічну

Ми всисаємо в серце з

І пускаєм зітхання за вітром,

Повні глибоких твоїх таємниць.

Ось

Дивляться в далеч,

У мрійний світ,

Де солодко вабить,

Як мушку на мід,

Криниця втіх непочата.

Так, так, зітхання дівочі!

Знаю ваш сум, ваш

Бо серце і в мене

З серцями вашими в тон.

Бо й мої замріяні

Поглядом ловлять день,

А душа заспівати

Нових, невідомих пісень.

Од дотику

Ми всі

Десь у

Одкрилися

Весно, облудна мано!

Що ж це ти робиш із нами?!

З

И

И”,

И, 1926 р.