Вогненна людина

Не в кам’яній, не в дерев’яній ері

Зустрілися ми в атомній добі,

В жахких реакціях негаснучих матерій,

У плоті вогненній з’являюся тобі.

Я — Сонця син.

Творець Землі і неба.

І я — це ти.

Все, що навколо тебе.

Вклонись повітрям, часом, і судьбою,

І атомом, розщепленим тобою,

І таємницею, що знаєш ти один.

Я дав тобі вітчизну і народ,

Любов і мрію. мову і мовчання.

Я не давав печалей і

Від чорного воєнного світання,

Їх автор — ти! і сам ти е

Трагічних дум своїх у неспокою.

Тебе чекає вічність чи кінець,

А твій кінець — це я перед тобою.

Шмат сонця я, шмат радості і муки.

Були вітчизна в мене і народ.

Був світ, і геній хліба, і науки,

Була земля і плескотіння вод.

Моє життя було колись

Усіх зачать в космічній глибині.

Було тоді ще небо небенятком,

І зорі були юні і страшні.

І мрію з мрій про велелюдну

На крилах атома несли ми із

І донесли — в космічну

Зірвались ми і Сонцем стали ми!..

І стали Сонцем наші дні і ночі,

І вороги, і други, і пісні,

І помилки, і помисли урочі,

І стали генії даремні і

Народе мій!

Мій сонячний народе,

Тебе нема — лиш смерть твоя живе.

І смерть твоя — твоя найвища врода,

Бо смерть твою життям Земля зове!

Мислителем, згорілим

Ти світиш їй крізь небо голубе

І на Землі ти знову став народом,

І цей народ повторює тебе.

І жах бере мене… Шукаю

Сказать тобі, наземний брате мій:

Доба твоя жахлива і святкова,

Люби її, ненавидь і жалій,

І зберігай, і не прощай нічого,

Бо у прощенні буде смерть твоя,

І глупий космос стане за порогом,

І проклену тебе на сором я.

Кажу тобі: в руках твоїх

Життя Землі і пульс її краси.

Я вірю: людства думи благородні,

Звогніть Землі ніколи не даси,

Земний мій друже!..1957