Втеча

Бралось за північ.

Вулиця спала.

Листя, розтерте на порох, куріло.

Світло в вітрині хололо, мов смалець,глянув — наозирці шибка летіла.

Разом зі свистом голос знайомий:— Втечею долю не ошукати!..

Стане сліпим шлях твій додому,душу ж розшарпає ніч сучкувата…

Шибкою зранена сутінь рожеваніби хотіла втечу засвідчить.

Гостро кололися білі деревавіттям, обсмоктаним чорною ніччю.

Де ж тая білість, щоб вибілить мову?

Чорного пір’я в губах, як в подушці:вивітривсь дух з кожного слова,дихати важко — сутінь ядушна.

Чорно курить листя розтерте,назирці шибка летить,аж свиськоче:може, то лист у скляному конверті?

Гострі заскалки врізались в очі.

І не заплющусь — образ розбитийв серце занозиться кожним

Голос знайомий: — Куди ти?

Куди ти? —слух протикав, мов зіржавіла

Справді, куди я шляхом незрячимйду і нікого, й нічого не бачу…***