1 мин
Слушать(AI)Шлях-дорога в небокрай веде
Шлях-дорога в небокрай веде.
Обіч розступається стерня.
То не я — моя уява йде,
Наче босоноге старченя.
Люди добрі, орачі-дядьки!
Чи то ви зробили, чи не ви?
Всюди пшениці та буряки
Ні волошки в полі, ні трави.
Тільки по канавах реп’яхи,
Тільки лопушиння по ярках.
Вже заорані й старі шляхи
Мов розтято вени на висках.
А було колись, таки ж було
Свідки хоч старі, проте живі:
Вийдеш по городах за село
І потонеш в степовій траві.
Чи зумієш вивчити між
Кожну квітку, мудру й не скупу?
І ніхто їх зроду не орав
Заповідні трави у
Вируша уява в ніч лиху,
Двері у в’язниці відчиня;
Плаче на заоранім шляху,
Наче босоноге старченя.
Руденко Микола
Стихи Руденко Миколы. (1920—2004) — украинский писатель, поэт и редактор, правозащитник, руководитель и один из основателей Украинской Хельсинкс
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Ліси яких немає
Зимові витівки на склі Для мене був єдиний ліс, Бо там на батьківській землі,
Без каяття
Духовна суть — не шаровари модні, Не звичка, що з роками промина Я — той, що був, і той що є сьогодні,
Без одежды
Он шел по правой стороне, а я — по левой Он был никто, а я же — королевой Шагали вместе мы с попутным ветром Потом пересеклись… За горизонтом где-то…
Балада про самогубство
Оті кити, запеклі самогубці, На берег кинулись з яких причин Старий моряк у корабельній Кректав, оцей готуючи почин:
