1 min read
Слушать(AI)Шлях-дорога в небокрай веде
Шлях-дорога в небокрай веде.
Обіч розступається стерня.
То не я — моя уява йде,
Наче босоноге старченя.
Люди добрі, орачі-дядьки!
Чи то ви зробили, чи не ви?
Всюди пшениці та буряки
Ні волошки в полі, ні трави.
Тільки по канавах реп’яхи,
Тільки лопушиння по ярках.
Вже заорані й старі шляхи
Мов розтято вени на висках.
А було колись, таки ж було
Свідки хоч старі, проте живі:
Вийдеш по городах за село
І потонеш в степовій траві.
Чи зумієш вивчити між
Кожну квітку, мудру й не скупу?
І ніхто їх зроду не орав
Заповідні трави у
Вируша уява в ніч лиху,
Двері у в’язниці відчиня;
Плаче на заоранім шляху,
Наче босоноге старченя.
Руденко Микола
Стихи Руденко Миколы. (1920—2004) — украинский писатель, поэт и редактор, правозащитник, руководитель и один из основателей Украинской Хельсинкс
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Ліси яких немає
Зимові витівки на склі Для мене був єдиний ліс, Бо там на батьківській землі,
Без каяття
Духовна суть — не шаровари модні, Не звичка, що з роками промина Я — той, що був, і той що є сьогодні,
Без одежды
Он шел по правой стороне, а я — по левой Он был никто, а я же — королевой Шагали вместе мы с попутным ветром Потом пересеклись… За горизонтом где-то…
Балада про самогубство
Оті кити, запеклі самогубці, На берег кинулись з яких причин Старий моряк у корабельній Кректав, оцей готуючи почин:
