Підросла у мами доня,
Гарна, жвава — хоч куди!
Мати рада.— Де ти, дівко?
Принеси мені води.
Тільки й чути: — Дівко, дівко!
Те зроби, туди піди…
Раптом грюк — свати до хати.
Кілька слів про се, про те.— Є для доньки пара, — кажуть.
Може, заміж віддасте?
Мати доню обнімає,
Ніжно дивиться в лице.— Та воно ж дитя, — говорить.
Рано думати про це.
А дочка скривилась
І сказала: — От життя!
Як робить, то: дівко, дівко,
А як заміж, то — дитя…
