Людмилі Б. присвячується…
Кицюня, ти просиш не підганять,
Та серце більше не може чекать.
Щодня воно тебе хоче кохать,
А душа одну-єдину бажать!
Знаю, твоїх не уникну образ,
Разом ніяк не уявиш ще нас.
І лиш єдине говориш щораз:
“Ну зачекай! Ще прийде наш час.”
А серце те розуміть не бажає,
Тому що, точно воно-то знає,
Що і твоє мене вже кохає.
Та рішення чомусь не приймає.
Чому ж ніяк не покличеш мене?
Адже твоє серце скучає одне.
Кохання ж ніколи не омине!
Ти не бійся – я не зраджу тебе!
23.09.10
© Тарасенко Віктор
