В день молодого сонця, коли в росі травай під голову лежачу вода не підплива,коли очима в’яжеш повітря у вузли,усі свої похибки безжально спопели.
Свою умовну міру, якою міряв світ,усю свою зневіру, струмливий в жилах лід —усе відкинь, зречися, махни на все криломі серце, наче списом, протни сухим стеблом,бо як же жити далі, якщо в тобі немані ґанджу, ні печалі, а чистота сама.***
