Після громовиці

Ох, нарешті!.

Прокотилась!.

Гармати грому вдалечінь,

Нема хмарин важкого тіла,

І бавиться, і бавиться відмолоділа

І тільки іноді

Від

По обрію там низько-низько,

Неначе крила золотих пташин.

Басейну бовна

Рядниною безмежно

Живи! — сріблясте, вічне

Я чую в цей бадьорий час.

На тротуари жваві очі

Калюжі викраяні в

Безкрайо, заздро і охоче,

Кравець я, по бульках-голках.

Цей ясен зовсім збожеволів

Нащо прискавкою? не мить!

А проте промінь ще не кволий,

Як прас по змоклі

Не витримав, хапнув

І голкою стьобнув притьмом,

І ниток білії рядочки

Вперед, вперед! бігом, бігом!.