Звідтіля
Висловлюю дихання власне у мові,усе видихаю, що в груди ввібрав;голчасті морози, сніги паперові,щіткасте повітря і спалахи трав.
Життя видихаю, але затинаюсь,коли видихає із себе землянічних косарів, що йдуть лугом безкраїм,коли серед ночі вогонь догорає,коли хтось до тебе з віків промовляєі очі твої чиясь длань
Тоді відчуваю, що подих не повний,що я видихаю видіння нічні,які мчать степами на спінених конях —світають на вітрі сорочки лляні.
Перед веде брат мій, якого не знаю,за ним — моїх друзів померлих загін,а я все туман та туман видихаю,який обступає мене з трьох сторін.
Четверта ж — чорніє, як яма, позадуі спину холодить, остуджує
Туди щохвилини віджите щось пада,там часу нема й уривається
Там звук уривається, ніч стає зримаі брат мій гарцює на білім
І я озираюсь — туман косить… привид,аж черка по п’ятах косою
Спішу я… спішу я… та там, край туману,ламається погляд і рветься земля,а батько в сорочці до п’ят полотнянійстоїть і махає мені звідтіля.***
Павло Мовчан
Other author posts
Липневий туман
Туман, наче спогад про воду високу,здійнявсь вище гаю, село затопив:і тонуть відвільглі і звуки, і кроки,і перепел спраглий туману напивсь Виходять зі стін, мов роздвоєні, тіні,і бризкають в очі росою вони; І в ніч переходить година вечі...
Краплина
Краплино медова високого цвіту,у дзеркалі літа тебе запримітив Очей не зведу, і мій зір вогкуватийзанурений глибоко в синь непочату Ой квітко, хоч раз нахилися до менеіз сутінків довгих, з туманів зелених В марнотах зусилля назустрі...
Жовтень
Зрадив паву пісок ворушкий:буде пух в набивні подушки;буде сон, мов каблучка з руки, —коти-коть, золоті В мене люба — на лівій руці,ходить ніч біля віч по Перемовч, не злякай бубонці,що лежать та й на правій руці Розколовся горіх, я...
Сіль землі
Весело-зорна, світляна, осонна,то літеплом, то мукою огорне,джерельнострумна, впадисто-висока,земличенько, на роговиці окати порошиною невмітною лежиштака легка, кульбабна — хоч не Навіть крізь дрібку заломився світі видно те, що над тобою й<...