4 min read
Слушать

Сова

Породила мати

В зеленій діброві,

Дала йому карі

І чорнії брови.

Китайкою повивала,

Всіх святих благала,

Та щоб йому всі

Талан-долю

Пошли тобі матер

Тії благодати,

Всього того, чого

Не зуміє дати».

До схід сонця воду брала,

В барвінку купала,

До півночі колихала,

До світа

Е… е… лю-лі,

Питала зозулі,

Зозуля кувала,

Правдоньку казала.

Буду сто літ жити,

Тебе годувати,

В жупані ходити,

Буду панувати.

Ой виростеш, сину,

За півчварта року,

Як княжа дитина,

Як ясен високий,

Гнучкий і дебелий,

Щасливий,

І не одинокий.

Найду тобі

Хоч за морем синім.

Або крамарівну,

Або сотниківну,

Таки панну, сину.

У червоних черевиках,

В зеленім

По світлиці походжає,

Як пава, як пані,

Та з тобою розмовляє.

В хаті, як у раї!!

А я сиджу на покуті,

Тілько поглядаю.

Ой сину мій, сину,

Моя ти дитино!

Чи є кращий на всім світі,

На всій Україні!

Нема кращого й не буде

Дивуйтеся, люди!

Нема кращого!.. а

Долю роздобуде».

Ой зозуле, зозуленько,

Нащо ти кувала,

Нащо ти їй довгі літа,

Сто літ накувала?

Чи є ж таки на сім

Слухняная доля?

Ох, якби-то… вміла б

З німецького

Своїм діточкам

І долю, і волю,

Та ба… а зле

Зустрінеться всюди

І на шляху, і без шляху,

Усюди, де люди.

Кохалася мати сином,

Як квіткою в гаї,

Кохалася… а тим

Батько умирає.

Осталася удовою,

Хоч і молодою,

І не одна… та все ж

З горем та

Пішла вона до

Поради

Присудили

У наймах служити.

Ізнищіла, ізмарніла,

Кинула господу,

Пішла в найми… не

Лихої пригоди.

І день і ніч працювала,

Подушне

І синові за три

Жупанок купила.

Щоб і воно, удовине,

До школи ходило.

Ой талане, талане,

Удовиний поганий!

Чи ти в полі, чи ти в гаї,

Обідраний цигане,

З бурлаками гуляєш?

Тече вода і на

Багатому в хату.

А вбогому в яру

Криницю копати.

У багатих ростуть діти

Верби при долині;

А у вдови одним одно,

Та й те, як билина.

Діждалася вдова долі,

Зросту того сина.

І письменний, і вродливий

Квіточка дитина!

Як у бога за дверима,

Вдова панувала;

А дівчата

І рушники дбали.

Полюбила багатая

Не поцілувала,

Вишивала шовком хустку

Не подарувала.

Крались злидні із-за

В удовину хату.

Та й підкрались… Стали

В кайдани

Та повезли до

Битими шляхами.

Пішла й вдова з

З дрібними сльозами.

Де на ніч ставали,

Сторожу давали,

Стару вдову до

Та й не допускали.

Ой привезли до

Чуприну голити;

Усе дрібні, усе малі,

Все багатих діти.

Той каліка недоріка,

Той не вміє стати.

Той горбатий, той багатий,

Тих чотири в хаті.

Усі невлад, усіх назад,

В усіх доля мати.

А у вдови один син,

Та й той якраз під аршин.

Покинула знову хату,

Синову господу;

Пішла в найми, за хліб

Жидам носить воду.

Бо хрещені не

Стара,— кажуть,— стала,

Нездужує…» — і

В вікно

Христа ради.

Не дай, боже,

Такого дожити,

Не дай, боже, в

І пить попросити.

По копійці заробляла,

Копу назбирала.

Та до сина лист писала,

У військо послала

Полегшало.

Минає рік,

І другий минає,

І четвертий, і десятий,

А чутки немає.

Нема чутки; що тут робить?

Треба торбу

Та йти… іти собак

Од хати до хати.

Взяла торбу, пішла селом,

На вигоні

І в село вже не верталась,

День і ніч

Коло коворот.

А

За літом минає.

Помарніла, скалічіла,

Ніхто й не пізнає.

Та й кому там

Каліку убогу.

Сидить собі та

В поле на дорогу.

І світає, і смеркає,

І знову смеркає,

А москаля, її сина,

Немає, немає.

Понад ставом

Хитається очерет.

Дожидає сина

До досвіта вечерять.

Понад ставом

Шепочеться осока.

Дожидає в темнім

Дівчинонька козака.

Понад ставом вітер віє,

Лози нагинає.

Плаче мати одна в хаті,

А дівчина в гаї.

Поплакала

Та й стала співати;

Поплакала стара

Та й стала ридати.

І молилась, і ридала,

Кляла все на світі.

Ох, тяжкі ви,

У матері діти!

Скалічені старі

До бога здіймала,

Свою долю проклинала,

Сина вимовляла.

То од жалю

І мовчки

Та на шлях той на

Крізь сльози дивилась.

І день і ніч

Та й стала

Чи не чув хто, чи не

Москаля-солдата,

Мого сина?..» Ніхто не чув,

Ніхто і не бачив.

Сидить вона, не йде в село,

Не пита й не плаче,

Одуріла!.. і

Муштрук, то лає,

То годує, як дитину,

Й сином називає,

І нищечком

Крізь сльози

Змія хату запалила,

Дітям каші наварила,

Поморщила постоли,

Полетіли москалі.

Сірі гуси в ірій,

По чотири, по

Полетіли — гел-гел!

На могилі орел,

На могилі серед

У козака вийма очі,

А дівчина в темнім

Його з війська виглядає».

Вдень лазила на смітниках,

Черепки збирала,

Примовляла, що

Гостинця ховала.

А уночі

І

Селом ходить — то співає,

То страшно голосить.

Люди лаяли… бо, бачте,

Спать їм не

Та кропиву під їх

І бур’ян топтала.

Діти бігали з

Удень за

По улицях та,

Дражнили Совою.6 мая 1844,

Б

0
0
606
Give Award

Тарас Шевченко

Стихи Тараса Шевченко. (25 февраля [9 марта] 1814 — 26 февраля [10 марта] 1861) — украинский поэт, прозаик, мыслитель, живописец, график, этногр…

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+