Коли я вийняв із відрапотоплу теплу зірку,світ вийшов ніби з-під пера,що скреслило копірку.
Коли ж я вдруге до відранагнувся, то угледів,як плавав, мов серед Дніпра,білющо-білий лебідь.
І біла тінь була на дні,немов на тихих пальцях,аж закортілося меніспіймати невидальце.
Я стис відро, наче горіх,відчувши твердість ребер,і, нахилившись, зрозумів:дивлюся сам на себе.***
