Не він один її любив,віддавна Українупоети славили в піснях,немов «красу-дівчину».
Від неї переймали сміх,і жарти, і таночки,її байки, немов квітки,сплітали у віночки.
Той в ній давнину покохав,той мрію молоденьку.
Він перший полюбив її,як син кохає неньку.
Хоч би була вона стара,сумна, змарніла, бідна,для сина вірного вонаєдина, люба, рідна;хоч би була вона сліпа,каліка-недоріка, –мов рана ятриться в ньому,любов його велика.
Вкраїна бачила не раз,як тії закоханцінадвечір забували все,про що співали вранці,і, взявши дар від неї,йшли до іншої в гостину;вони не знали, що то єлюбити до загину.
Він перший за свою любовтяжкі дістав кайдани,але до скону їй служивбез зради, без омани.
Усе знесла й перемоглайого любові сила.
Того великого вогнюі смерть не погасила.
