Безмежжя

Понаджений прихильністю снігів,ошуканий, спонукуватий криком,він відчував себе рівновеликимбезмежності, відбитій в люстрах днів.

Слід залишав і думав: наповічно,але вода ішла йому навстрічно,змиваючи відмітини й відбитки,і обертала машкару трагічнуна реготню, що розповзлась на нитки.

Щоб хоч крижину зберегти на згадку,усі струмки він заганяв у гатки,міняв супротно вперту течію,лопатою все тіло ручаюрубав.

Перекидав у спогад довгу кладку.

Та й пам’ять зраджує: січнева білість де?

А талий сніг впотужнив тільки

І порожнина ширшає — гуде,віщуючи безмежжя і свободу.***