Зелена ліра

Ні, не людину і не

До мене привела весна:

Під вишкою стояла ліра

Погнута, здвоєна сосна.

І впало здогадом на мене

Нежданим одсвітом добра:

Ця ліра, страдниця зелена,

Примандрувала з–над Дніпра.

Там гордий лось поважно й строго,

В лугах минаючи мости,

Ранкове сонце брав на роги,

Щоб їй в дарунок піднести.

Там, захопившись власним летом,

Лелека крилами махав.

Там я щасливим був поетом

Сміявся, плакав і кохав.

Там очі мружила ожина,

Ряхтіли бризки з–під

У лірі цій моя

Свій біль до мене принесла.

І, може, трохи не до

Я тоскно посміхаюсь їй:

Щось забриніло

В згорьованій душі моїй.

А на стовпи бетонні й

Так світить сонце з висоти,

Що раптом струнами

Іржаві табірні дроти.