Той клавесин і плакав, і плекавчужу печаль.
Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,проціджуючи музику крізь воло.
Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романспрекрасних слів одквітлі вже пелюстки.
На голови, де, наче солов’ї,своє гніздо щодня звивають будні,упав романс, як він любив їїі говорив слова їй незабутні.
Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,до нього йшли по місячній доріжці.
А потім зникла музика.
Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали.
Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.
Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.
