Заспіваю, що минуло,
Передвіцький згану
Як весело колись було,
Як то сумно нині в нас!
Святовида лиця
За Лабою слов’ян чтив.
Купайловий танок
Царинами вітром сплів.
Гай ся на честь гарной
Піньом дівиць розлягав,
Мир в подяці для Коляди,
Веселячись, снопи клав.
Над ярою
Суд Любушин мир давав;
Над
Так Ярослав ся вславляв.
Поза білими
Білий гніздо орел вив,
А руськими
Дзвін вічовий гомотів.
Новгорода сила й
Світом цілим зголосла,
Києва золота
Під небеса ся звела.
Слави дочка
На світ цілий сіяла,
Піснь Люмира, піснь
Голосніше їй гула.
Нині думка йде сумненько,
Темним лісом гомонить,
За Дунай, за Дніпр
Згадка журна лиш летить.
Понад Дністра берег
Гамор галич розлягат,
Там сум душу хапле лютий,
В безвість гадка пропадат.
Городища де бували
Днесь могили ся звели,
Богів храми де стояли
Грехіт мохи поросли.
Поза води, поза
З Славов гаразд пробував,
Загудівши, вихор
І сліди їх позмітав.
Красна Ретра з
Пилом вічним припали,
Діти вірні з
Десь в безвістях
Де ворони ся злітають,
Колись славний стояв тин,
Тяжкі мраки днесь лягають,
Як на ногах татарин .
Щастя, гаразд з-під
Гомоном лиш залітат;
Як слов’яни колись жили
Журна думка лиш згадат.
Із русина щирой
В нобратимий летить край.
Побратимі де суть люди.
Поза Волгу, за Дунай.
