Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста,в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну.
На голови міщан злітають зорі, наче листя,у скорчах болю і багатства людський вир заснув.
Бур’ян дахів, співуче зілля, міцний кущ — антени.
На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль.
Червоні раки ламп повзуть по меблях і по стінах,холоне тіло в сні, душа гниє й сріблиться цвіль.
Руда коханка в теплім ліжку і зоря в портфелі,старі перини, мокрі рожі і черва з книжок.
В радіостанції натхненний спікер накладаєна ночі грамофон холодний місяця кружок.20 травня 1935
