Чорний Острів білі лебеді

Я іду собі у вересень,в лоскотання павутинні,

Чорний Острів на тім березі,білі лебеді на хвилі.

Соціальне забезпечений,що й америки не треба,я пускаю дим колечкамив незалежне рідне небо.

Я пускаю дим хмаринкамиза плече своє за праве,плаче ангел, хоронитель мій,безутішно, безугавно.

Та невже, мовляв, не знаю я,що куріння — клята вада,що цигарка термоядерна —то дияволові ладан!

Він за мною йде похнюплено,ніби й знать мене не хоче,журно крила перламутровіпо ковдобинах волоче.

А ген-ген, дурне, задрипане,з головонькою хмільною,і моє минуле нипаєдощовою стороною.

Йде стернею, і покосами,і рудою осокою,поза літом, поза осінню,поза Вовчою горою.

Не почути вже, не вгледіти —здаленіло,

Чорний Острів, білі лебеді,доле моя чорно-біла!