Голоси,
що у тиші завмирають
під сріблом снігу.
Голоси, що їх чути крізь лаву та навалу.
Голоси, що розставляють знаки оклику.
Голоси, такі сильні,
але і їх смутком скувало.
Голоси людей — відчайдушних, відкритих -
забутих,
У снах запроторених до небосхилу,
голоси, пронизані золотим сонячним сяйвом,
розніжені голоси
нечітких літер курсивом.
З усією логікою
відчайдушної сміливості,
з усіма проханнями
повернутися до тиші,
я пам`ятаю голоси
нескінченної мінливості.
Ці голоси на нашому просторі
найбучніші.
