Малишко Андрій

Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки
Ночами насняться мені

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала

Чому живе, і сам не знаю,
В моєму серці стільки
Ота стежина в нашім
Одним одна коло воріт

1Запалали огні за долиною синього неба,
Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти
Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти

Цвітуть осінні тихі небеса,
Де ти стоїш блакитна, мов роса
В очах засмуток темний, мов ожина,
Моя кохана, мріялось, дружина

Червоно-вишневі зорі віщують погожий схід,
Ти, може, мене й забула: не бачила стільки літ
Немало ми воювали, стоптали чобіт рудих,
І якщо згадати мертвих, то я зажурюсь по них