Через роки

За О.

І знов, сяйнувши з вінець винних,

Ти пропекла мене

Дитинним зламом вуст

У водограї чорних кіс.

Я поринаю в темні

І знову п’ю з твоїх

Забуті сни про поцілунки,

Про білі віхоли ночей.

І ти смієшся переливне,

І грає чаша золота.

І стан твій в хутрах

Блакитний вітер огорта.

І як, вдихаючи ці трунки,

Себе не бачити в вінці,

Як не згадать твої

На критім зорями лиці?