За О.
І знов, сяйнувши з вінець винних,
Ти пропекла мене
Дитинним зламом вуст
У водограї чорних кіс.
Я поринаю в темні
І знову п’ю з твоїх
Забуті сни про поцілунки,
Про білі віхоли ночей.
І ти смієшся переливне,
І грає чаша золота.
І стан твій в хутрах
Блакитний вітер огорта.
І як, вдихаючи ці трунки,
Себе не бачити в вінці,
Як не згадать твої
На критім зорями лиці?
