Ти все вважаєш що я незламна,
а за спиною крила – моє безсмертя.
Але куди не йду, то там провалля,
Під ногами не чую тверді.
В тобі шукаю я порятунок,
Моя молитва до тебе лине.
Згорни в обіймах своє творіння,
дитя невинне.
А долоні сльозами повні,
скажи хоч щось на моє відвертя…
Твої очі вугільно-чорні…
Твоя посмішка мов у смерті...
