На сірому крилі, на скіфській сірій ночі,
Де все жага, і доля, і мана,
Лілова тінь весни, грози вишневі очі,
І ти, моя любове, не сама!
Я знав цю землю голодом у чунях,
Арійським запахом бензину і
Прогрілися сніги, і на снігах
Той крок зерна, що йти не перестав.
Як він пішов!
Як вибігли світанки,
Підплигнули плуги навстріч його ході!
Носами довгими унюхувались
В зерновий слід — й не вірили собі:
Де літаки? де миші? малярія?
Туляремія? голодовка? тиф?..
А він Ішов, той крок зерна, як мрія,
Ішов крізь них, і збоку, і по них!
Бо там за Ятранню — Веселі Боковеньки!
Роса, і мед, і світлі снігурі,
Зоря летить, як молодий Шевченко,
І золоте обличчя у зорі!1971
