Десь, може, в Африці, а може, в Україні,
У затінку від пальм чи то від
Серед дівочих мук в німому
Почули зорі скаргу із віків.
Світила бачили, як рушили солдати,
Співаючи бездумне тра–ля–ля.
А тіло дівчини, її подерті
Оплакувала скривджена земля.
Вщухають постріли, змовкає лайка п’яна.
В очах кровава синь розгойдано пливе.
Вона ще житиме, вона — суцільна рана,
Ще, може, понесе життя нове.
Та Космос не мовчав.
Галактика дрижала,
І кров’ю з дальніх зір сочився Божий гнів.
А там, де у багні зґвалтована лежала,
Вогненний стовп до неба пломенів.
То був живий вогонь, що в зорях не холоне.
Вогонь, що став теплом дівочого стегна,
Пульсуючи теплом скаліченого лона.
Де цілий Всесвіт плакав і стогнав.
Хоч рід людський не знав, але відтоді
На кожну голову проклять пекельна тінь.
Солдатські матюки, немов зміїні жала,
Висмоктували дух із поколінь.
Печаттю старості лягала на
Бездумності й бездушності пора
Ознака вироджень, потворностей початок,
Де навіть слово в муках помира.
Шукайте скривджену.
Шукайте, грішнілюди,
В пісках материків серед віків.
Якщо не знайдете — спасіння вам не буде,
Онуки і сини ґвалтівників.
Шукайте і знайдіть.
І станьте на коліна.
І хай простить ваш гріх душа ота
Чи, може,
Африка, чи, може,
Зґвалтована, розтерзана, свята.
