Коли з’являються
У хроніці в кіно,
Простягши руки в кайдани,
Що ждали їх давно,
І запобігливо
Їх кривляться в оскал,
Тоді, дотлівши, всі
Рвуть динамітний зал…1 зал реве од всіх
Невиболілих ран.
Зненависть різних
Б’є в зляканий екран.
Мов запускають
Туди важкий метал.
Й боїться глянути
З екрану в грізний зал.
В цей вечір вийди на майдан,
На Ержебет-корут.
Весь Пешт, як грізний океан.
Їх вимага на суд.
Тому, що твій продажний
Аж у Берлін проліг,
Тому, що хоче
Безногий власних ніг.
Тому, що скручені
В Дунай упали з круч.
Втікаючи, недавно
Зірвав їх власноруч,
Вирує місто — трибунал,
З ру’ін, як прокурор,
Підвівшись, оглядає
Розгніваний собор.
І сад, де голод посадив,
Замість квіток — боби,
І діти, що ти їм
З ерзацу вже торби,
Сьогодні все кричить: суди,
Спали проклятий слід,
Що, мов гадюка чорна,
З Дунаю на Берлін!
Спали, ніколи щоб не
Вже повернутись він,
Щоби не сохли матері,
Щоб не вмирав тут сміх.1945,
Будапешт
