Ідилія
Тонка, як волосінь, співка осіння барваі обриси плавкі розкрилених пташин;і літо залиша на виногронах карби,проміння запада до самих серцевин.
І рукавчаста тінь стоїть на перехресті —хто відцуравсь її при перших холодах?
Чому, чому мені ліг, наче знак на честі,до тебе дальній шлях?
До бубки потовчу весь виноград в давилі,а стомлена стопа вшанує тихий ґрунт,і струни продзвенять, що чують міць і силу,коли їх п’ять шулік ярливих люто рвуть.
Плиткий найперший хміль і радість полохлива,і нетля тче крилом шовки на каганці,і вибіга сльоза, засвічена, щаслива,щоб висвітлити вкрай весь подив на лиці.
Спалахнута, мов гнів, в своїх прозорих смутках,ти будеш боронить дзвінкий струмок вина,та не помітиш ти, що він на твоїх пучкахнавився самохіть, як зірвана струна.***
Павло Мовчан
Other author posts
Розорана могила
1 Пилок часу ліщина трусить на перелоги голубі,я загублюся, віднайдуся, як ніж в руці,сам у собі Але, шукаючи, я втрачу те, що невтраченим вважавта неубутним, так неначе об вітер притупив І погляд каменя не вріже, пилок спаде,збіжит...
Хліб мого дитинства
1 Лан Хвиля Жовтий пилок… і
Матірна осонь
У надри снів, в незміряну глибіньтак падаєм — аж хрускотіння чути,і колами розкручується сутінь,розносячи по тілу млосний біль То — дзвін по дереву, від кореня і вище,по серцевині — оболонь глуха,лише навірчує широке пасмо хвищі,що, як і сон,...
Тепло
На чисті дзеркала, на сонячні площиния видихав життя: тремтить крапчаста ртуть,і приском мерехтять червоні крапелини —твої долоні їх ніколи не зітруть Бо витнув на роду похмурий карбівничийцю рану — і ввіклав у неї три Щоб пережити біль,...
