Мара - примара,
Зимою годуючись,
Всі свої пристрасті робить помітними.
Вістрями вогнища, все ще бездумними,
Тягне до криги з замерзлими квітами.
Мара-примара,
Привітне страховисько,
Дивне-предивне, золою обпечене,
Може і демон в скрутному становищі
Стрімко ковтати загублені речення.
Маро-примаро!
Так тоскно, що в сутінках
Крила твої
Спокушають
Поверненням,
Але зимовий клейнод - це минувщина,
Адже зимова гора -
Це затемнення.
© Марина Чиянова
*Мара - богиня темряви, смертi, безсмертя, довголiття, темної та сірої магiй, зими, холоду, потойбiччя. Була важливою часткою давньослов'янського пантеону.
