Підсунувся на
Козак до дівчини,
Давай її
Дати табачини.
Але вона
Не дам, — каже,
Бо казала мати,
Що від того, часом,
Животину
Не журися, — козак каже,
Не знатимуть люди:
В мене яйця печенії
Дитини не
А чи ж правда
Печені,
А з печених то не
Не буде
Е, таке-то що не
Та ж спитай хоч тата.
Чи з печених яєць
Бувають
Бігцем дівка до матері,
Матері
Чи з печених яєць
Курча
Та ні, доню, — мама каже,
Або що за
Ет, мамухю, не питайте!”
Та із дому живо.
Дала міцно козакові
Трісла табачина,
Але ба! через
Росте табачина.
І ото вже і запаски,
Бідна, не зав’яже,
Тогди вона до
Та й матері
Тіштесь, — каже, — тепер, мамо,
Коли одурили!..
Таж печені були яйця,
А що наробили!..”
