Сия глаголет господь:сохранитесуд й сотворите правду,приближибося спасение моє прийти,й милость моя открыется. Исаия,
Глава 5 (6), с.
М.
С.
Щепкину.
На память 24 декабря 1857Возлюбленику муз і грацій,
Ждучи тебе, я тихо
І думу скорбную
Твоїй душі передаю.
Привітай же
Мою сиротину,
Наш великий чудотворче,
Мій друже єдиний!
Привітаєш — убогая,
Сірая, з
Перепливе вона
І
Упаде колись на
І притчею
Розпинателям народним,
Грядущим тиранам._________________Давно вже я сиджу в неволі,
Неначе злодій взаперті,
На шлях дивлюся, та на поле,
Та на ворону на
На кладовищі.
Більш
З тюрми не видно.
Слава
Й за те, що бачу.
Ще живуть,
І богу моляться, і
Хрещені люде.
Хрест
На кладовищі трохи
Златомальований стоїть.
Не вбогий, мабуть, хтось лежить?
І намальовано:
За нас син божий на хресті.
Спасибі сиротам багатим,
Що хрест поставили.
А
Такая доленька моя!
Сиджу собі та все
На хрест високий із тюрми.
Дивлюсь, дивлюся, помолюся:
І горе, горенько моє,
Мов нагодована дитина,
Затихне трохи.
І
Неначе ширшає.
І плаче серце,
І в тебе, боже, і в
Та праведних твоїх питає,
Що він зробив їм, той святий,
Той назорей, той син
Богом ізбранної Марії.
Що він зробив їм?
І за
Його, святого, мордували,
Во узи кували;
І главу його
Терном увінчали?
І вивели з
На Голгофу-гору;
І повісили меж ними
За що?
Не
Ні сам сивий верхотворець,
Ні його святії
Помощники, поборники,
Кастрати німиє!
Благословенная в женах,
Святая праведная
Святого сина на землі,
Не дай в неволі пропадати,
Летучі літа марне тратить.
Скорбящих радосте! пошли,
Пошли мені святеє слово,
Святої правди голос новий!
І слово розумом
І оживи, і просвіти!
І розкажу я людям горе,
Як тая мати ріки,
Сльози кровавої лила,
Так, як і ти.
І
В живую душу світ
Твоєго розп’ятого сина!..
Ти матер бога на землі!
Ти сльози матері до краю,
До каплі вилила!
Ридаю,
Молю, ридаючи: пошли,
Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило,
І на Украйні понеслось,
І на Україні
Те слово, божеє кадило,
Кадило істини.
Амінь.
IНе в нашім краю, богу милім,
Не за гетьманів і царів,
А в римській ідольській
Се беззаконіє творилось.
Либонь, за Декія царя?
Чи за Нерона сподаря?
Сказать запевне не зумію.
Нехай за Нерона.
Тойді й на світі не було,
Як у Італії
Мале дівча.
І красотою,
Святою, чистою красою,
Як тая лілія, цвіло.
Дивилася на неї
І молоділа.
І
Людей шукала.
І найшла.
Та, помолившись
В своїм веселім гінекею,
В чужий веселий одвела.
Незабаром зробилась
Із доброї тії дівчати:
Дитину-сина привела.
Молилася своїм
І в Капітолій
Немалі жертви.
Капітолійський той синкліт,
Щоб первенця її
Святії ідоли.
І день і ніч перед
Святий огонь.
Радіє мати:
В Алкіда син її росте,
Росте; лицяються
І перед образом
Лампаду світять.
IIТойді вже сходила
Над Віфлеємом.
Правди слово,
Святої правди і
Зоря всесвітняя зійшла!
І мир, і радость
На землю людям.
І вся мерзенна
Заворушилась, заревла,
Неначе гадина в болоті.
І сина божія во
На тій Голгофі
Межи злодіями.
І спали,
Упившись кровію, кати,
Твоєю кровію.
А
Возстав од гроба, слово встало.
І слово правди
По всій невольничій
Твої апостоли святії.
IIТойді ж ото її Алкід,
Та ще гетери молодії,
Та козлоногий п’яний
Над самим Аппієвим
У гаї гарно розляглись,
Та ще гарніше попились,
Та й поклонялися Пріапу.
Аж гульк!..
Іде святий
Та, йдучи в Рим благовістити,
Зайшов у гай води
І одпочити.
Благо вам!»
Сказав апостол
І оргію благословив.
І тихим, добрим, кротким
Благовістив їм слово нове,
Любов, і правду, і добро,
Добро найкращеє на світі,
То братолюбіє.
І ситий,
І п’яний голий отой Фавн,
І син Алкід твій, і гетери
Всі, всі упали до
Перед Петром.
І
До себе в терми на
Того апостола…IVІ в термах оргія.
Чертоги пурпуром і златом,
Куряться амфори.
Трохи не голії
Перед Кіпрідою і
Співають гімн.
Веселий пир; і
На ложах гості.
Регіт!
Гомін!
Гетери гостя
Сивобородого.
І
Із уст апостола
Драгим єлеєм потекло.
І стихла оргія.
А
Кіпріди, оргії цариця,
Поникла радостним
Перед апостолом.
І встала,
І всі за нею
І за апостолом
У катакомби.
І
Твій син Алкід пішов за
І за апостолом святим,
За тим учителем своїм.
А ти весела вийшла з
На шлях із гаю
Свого Алкіда.
Ні, нема.
Уже й не буде.
Ти
Помолишся своїм пенатам,
Сама вечерять сядеш в
Ні, не вечерять, а ридать,
Ридать, і долю проклинать,
І сивіть, кленучи.
І горе!
Умреш єси на самоті,
Мов прокажена!
VНа
Стремглав повісили
Того апостола Петра.
А неофітів в
В кайданах одвезли.
І
Алкід, твоя дитина,
Єдиная твоя родина,
Любов єдиная твоя,
Гниє в неволі, в кайданах.
А ти, прескорбная, не знаєш,
Де він конає, пропадає!
Ідеш шукать його в
Чи теє… в Скіфію… І
І чи одна ти?
Божа мати!
І заступи вас, і укрий!
Нема сім’ї, немає хати,
Немає брата, ні сестри,
Щоб незаплакані ходили,
Не катувалися в
Або в далекій стороні,
В британських, галльських
Не муштрувались!
О Нероне!
Нероне лютий!
Божий суд,
Правдивий, наглий, серед
Тебе осудить.
І прилетять зо всього
Святиє мученики.
Святої волі.
Круг
Круг смертного твого
В кайданах.
І… тебе простять.
Вони брати і християни,
А ти собака! людоїд!
Деспот скажений!
VIАж
Невольника у
В льохах і тюрмах.
А
В шинку з старцями п’яна спить.
От-от прокинеться… і потом,
І кров’ю вашою, деспоти,
Похмілля справить.
Скрізь
Дитину мати.
Не
І в Сіракузи поплила.
Та там уже його в
Найшла, сердешная, в тюрмі.
Не допустили й подивитись,
І мусила вона
Коло острога.
Ждать і ждать,
Як бога з неба,
Своєго сина: аж
Його в кайданах
Бульвар мести.
А в Римі свято.
Велике свято!
Тиск народу,
Зо всього царства воєводи,
Преторіане і сенат,
Жерці і ліктори
Круг Капітолія.
І
Співають гімн, і курять
З кадил і амфор.
І з
Іде сам кесар.
Перед
Із бронзи литую
Самого кесаря несуть.
IIНепевне видумали
І мудрий кесарів сенат.
Вони, бач, кесаря
На всі лади, що аж
Самим їм дурня вихвалять,
То, заразом щоб доконать,
Вони на раді й присудили,
Щоб просто кесаря
Самим Юпітером, та й годі.
І написали
По всьому царству: так і так,
Що кесар — бог.
Що більш од бога!
І майстрові дали
Із бронзи кесаря.
До
Так, нотабене, додали,
Що бронзовий той кесар
І милувать.
Сердешні люде,
Неначе в ірій,
У Рим на прощу.
Із Сіракуз і та
Благати кесаря і бога.
І чи одна вона?
Мій боже!
Прийшло їх тисячі в сльозах,
Прийшло здалека.
Горе з вами!
Кого благати ви прийшли?
Кому ви сльози принесли?
Кому ви принесли з
Свою надію?
Горе з вами,
Раби незрячії!
Кого?
Кого благаєте, благії,
Раби незрячії, сліпії!
Чи ж кат помилує кого?
Молітесь богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на землі
Не поклонітесь.
Все брехня
Попи й царі
IIПеред Нероном,
Перед Юпітером новим,
Молились вчора
І всі патриції, і
Лилася божа благодать.
Кому чи чином, чи грошима,
Кому в оренду Палестину,
Байстрятам дещо.
А
Самі благоволили
Свою підложницю в супруги,
Хоча й підтоптану.
Нічого,
Аби з-під кесаря.
А в
Сестру благоволили
У свій гарем.
І се нічого:
На те він бог, а ми під
Себе повинні підкладать,
Не тільки сестер.
Преторіане помолились,
Преторіанам дав указ,
Щоб все, що хочуть, те й робили,
А ми помилуємо вас.
І ви, плебеї-гречкосії,
І ви молилися, та
Ніхто не милує.
Не
Вас і помиловать гаразд!
IXНа третій день уже
Молитися за християн.
І ти приходила, молилась,
І милосердий
Звелів везти із
У Рим в кайданах християн.
І рада ти, і
Кумирові
Помолилась.
А кумир той,
Юпітер той новий,
Ось побач, якеє
Буде
В Колізеї.
А тим
Іди
Свого сина.
Та не
Радій лиш, небого.
Ще не знаєш ти
Ласкавого бога.
А поки що з
Алкідова
Пішла його зустрінути,
Святих
На березі.
Пішла єси,
Трохи не
Та кесаря
От Юпітер так Юпітер!
Не жаль і
Юпітером.
А я, дурна,
Ходила
У Афіни Юпітера.
Дурна, більш
І нищечком
Та й пішла понад болотом,
На Тібр поглядає.
А по Тібру із-за
Байдак
Чи галера.
На
Везуть твого
З неофітами в кайданах.
А твоя
Ще й до щогли
Не неофіт новий,
А апостол
Христового слова.
Отакий-то він.
Чи чуєш,
У путах
Твій
Псалом новий
І новую
Воспоєм честним собором,
Серцем нелукавим.
Во псалтирі і
Воспоєм благая,
Яко бог кара неправих,
Правим помагає.
Преподобнії во
І на тихих
Радуються, славословлять,
Хвалять ім’я боже.
І мечі в руках їх добрі,
Острі обоюду,
На отмщеніє
І в науку людям.
Окують царей
В залізнії пута,
І їх, славних,
Ручними скрутять,
І осудять
Судом своїм правим,
І вовіки стане слава,
Преподобним слава».
XА ти на березі стояла,
Неначе темная скала.
Не слухала і не ридала,
А алілуя
За матерями християнам.
Мов дзвони, загули
На неофітах.
А твій син,
Єдиний твій! апостол новий,
Перехрестившись,
Молітесь, братія!
За ката лютого.
В своїх молитвах пом’яніте.
Перед гординею його,
Брати мої, не поклонітесь.
Молитва богові.
А
Нехай лютує на землі,
Нехай пророка побиває,
Нехай усіх нас розпинає;
Уже внучата зачались,
І виростуть вони колись,
Не месники внучата тії,
Христові воїни святиє!
І без огня, і без
Стратеги божії воспрянуть.
І тьми, і тисячі
Перед святими побіжать.
Молітесь,
Молились,
Молилися перед
Закуті в пута неофіти,
Молились радостно.
Хвала!
Хвала вам, душі молодиє!
Хвала вам, лицарі святиє!
Вовіки-віки похвала!
XIІ в Рим галера приплила.
Минає тиждень.
П’яний кесар,
Постригти сам себе в Зевеса,
Завдав Зевесу юбілей.
Ликує Рим.
Перед
Везуть возами ладан, миро,
Женуть гуртами
У Колізей.
Мов у різниці,
Кров потекла.
Ликує Рим!
І гладіатор, і патрицій
Обидва п’яні.
Кров і
Їх упоїв.
Руїну
Рим пропивав.
Тризну
По Сціпіонах.
Лютуй! лютуй,
Мерзенний старче.
В своїх гаремах.
Із-за
Уже встає святая зоря.
Не громом праведним,
Тебе уб’ють.
Ножем
Тебе заріжуть, мов собаку,
Уб’ють обухом.
IIДругий
Реве арена.
На
Лідійський золотий
Покрився пурпуром червоним,
В болото крові замісивсь.
А сіракузьких
Ще не було у Колізеї.
На третій день і їх в
Сторожа з голими
Гуртом в різницю привела.
Арена звіром заревла.
А син твій гордо на арену,
Псалом співаючи, ступив.
І п’яний кесар, мов скажений,
Зареготавсь.
І
Із льоху вискочив на сцену,
Ступив, зирнув… І
Святая кров.
По
Ревучим громом
І стихла буря.
Де ж була?
Де ти сховалась?
Чом на його,
На кесаря свого святого,
Не кинулась?
Бо стерегли,
Кругом в три лави
Зевеса ліктори.
За ним,
Твоїм Юпітером святим,
Залізну браму зачинили.
А ти осталася одна,
Одна-однісінька надворі.
І що ти зможеш?
Горе!
Горе!
О горе лютеє моє!
Моя ти доленько!
Без
Що я робитиму?
До
Я прихилюся?..» І
Кругом зирнула, і о мур,
Об мур старою
Ударилась, і трупом
Під саму браму.
IIЗ позорища
У терми
Святий кесар з лікторами.
Колізей
Без кесаря і без
І ніби
Одинокий.
Мов гора та,
На полі
Колізей той серед Риму.
Тихо, тихо
Із-за Тібра, із
Вітер понад Римом.
А над чорним Колізеєм,
Ніби із-за диму,
Пливе місяць круглолиций.
І мир
Одпочив на лоні ночі.
Тілько ми,
Адаме,
Твої чада преступниє,
Не
До самої
У проспанім раї.
Гриземося, мов
За маслак смердячий,
Та тебе ще зневажаєм,
Праотче ледачий!
IVТрохи
Стара мати недобита.
Живущую
Сила ночі оживила.
Встала,
Коло замкнутої
Та щось шепотала.
Чи не кесаря
Нишком проклинала?
А може, й так.
До брами підкралась,
Послухала,
І щось прошептала,
Якесь слово.
І
Коло брами
Й зажурилась.
Брама одчинилась.
І на возах, на
Із Колізея, із різниці,
Святиє вивезли
І повезли на Тібр.
Святих убитих
Для царського-таки
У Тібрі рибу.
Встала мати,
Кругом оглянулась,
За биту голову
І тихо, мовчки за
Марою чорною
На Тібр.
А скіфи сіроокі,
Погоничі, рабів раби,
Подумали — сестра
Із пекла вийшла
У пекло римлян.
У воду трупи, та й
З возами скіфи повертали.
І ти осталася
На березі.
І ти дивилась,
Як розстилалися,
Круги широкії над ним,
Над сином праведним твоїм!
Дивилась, поки не
Живого сліду на воді.
І усміхнулася тойді,
І тяжко, страшно заридала,
І помолилась в перший
За нас розп’ятому.
І
Тебе розп’ятий син Марії.
І ти слова його
В живую душу прийняла.
І на торжища, і в
Живого істинного
Ти слово правди понесла.1857, 8 декабря,
Нижній Новгород
