Вічне

1.

Досі сниться метелиця маю,

Завірюха херсонських вишень.

Золоті Ті очі

Степовий необмежений день,

Що зростає у небо, у

Плине вітер крізь села, сади,

Золоті Ті очі й

Сині хвилі річної води.2.

Як забути?

Яка ж

З серця вижерти спогад могла б:

Зір — пекучий, як мука й розлука,

Мову — мед тих пахучих силаб.

В прибережне нагріте

Б’ється плюскотом зимна вода,

Незабутньо-співуча і синя,

Несмертельна й повік молода.

І на тлі її — тіло дівоче,

Заціловане сонцем… Верни!

Поверни золоті її очі,

Сині хвилі і вітер весни.3.

А сад вирує в хуртовині цвіту,

Бушує біла хвиля пелюстків.

Крізь чари весняного ненаситу,

Мов полум’я блакитне, лине спів.

То ти вергаєш із Синюхи.

Знайомий голос.

Плине і

Повік, повік не згасне й не

Той сніг вишень, те золото очей.