Батькові
Проносячи шум, саморослі колонипопарно ішли вздовж шляхів
Ти слухав і вгору підносив долоні —вони ж підлітали не вище трави.
Який же низенький… А води ще нижчі.
Та сонце ще нижче за води сіда,щоб нуритись в темінь і шляхом очищеньпройти, як проходить краплина-звізда.
Лежав горілиць, а долоні, безсилоспурхнувши, знеможено падали вниз;чи ж шум піднебесний, чи пташку ловили,бо знов до колон збронзовілих
Вбираючи спиною води джерельні,коріння повзке ти хребтом доточиві знав, що ступнув за межу несмертельну,коли у війну ще життя заступив.
З продухвини неба листочок медянийупав на обличчя і губи стулив.
Я крикнув за тебе: — О
Тетяно!
Який він безкраїй, хоч зовсім малий.
За шумом високим ніхто не почує,як голос незроджений в горлі кричить,і краплі небесні по жилах струмують,угору рвуть руки, щоб крик доточить.
Ген, тільки вершечки трави схилитнулись,зненацька колони угору знялись,і пригорщі, повні землі, сипонули,піднісши вузласте коріння увись.
І ця запороша, мов хмара, відлине,і ти ще зведешся, щоб знов впасти ниць,аби все земне увібрали краплини,що світяться маком на денцях зіниць.***
Павло Мовчан
Other author posts
Біля Дніпра
— Пет-ре Іва-не Ма-рі-є По складах переносимо власні ймення на той бік,де іскри святкують свою нетривалість,блукаючий дим назустріч підводиться тихо,високе полум’я, високий дим, і ми високі
Про ніч
Страхи та химороди ночінад головою Чого ж вони від мене хочуть Коли я сам сиджу, як страх:сніг замість пташок у рукахі благувато все На всю стіну у мене втіха:ходи, малюй обличчя віхолабо ставай на повен зрісті сам себе приймай, ти ...
Пам’ятати
Відкриваю пам’ять, наче трухлу скриню:всякого непотрібу в іскрах Шапка-смушка, драний кожух,пір’я на подушку, зваляний Наповіщо дати Числа та віки
Світ
Маркіянові В с т у Чому два словники — небесний і земний —пронизують мене, як дві тугі струни,в мені бринять напружено й безладно Але земний словник потовщується владноі голосом лунає називним