Гоголю

За думою дума роєм вилітає,

Одна давить серце, друга роздирає,

А третяя тихо, тихесенько

У самому серці, може, й бог не побачить.

Кому ж її покажу я,

І хто тую

Привітає,

Великеє слово?

Всі оглухли –

В кайданах…

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже.

А що вродить з того плачу?

Богилова,

Не заревуть в

Вольнії гармати.

Не заріже батько сина,

Своєї дитини,

За честь, славу, за братерство,

За волю Вкраїни.

Не заріже –

Та й продасть в

Москалеві.

Це б то, бачиш,

Лепта

Та німоті плата.

Нехай, брате.

А ми

Сміяться та плакать.30 декабря 1844,

Петербург