Син поїхав з дому та й прожив у
Більше як півроку, днів, напевне, з двісті,
Він в село вертається, з матір’ю вітається:— Здрастє, мама родная!
Как здєсь поживається?
Мати гладить сина по рудому чубчику.— Як це ти балакаєш, любий мій голубчику?
Наче й не по-нашому, наче й не по-руському,
Більш на те скидається, що по-малоруському.
А синок відказує: — Ти, маманя, тьомная.
В нашом положеніє разниця огромная.
Я живу у городє, ти всьо времня в полі.
Как тут-здєсь розтумкаєш, что-чево і што лі?
