Поклик віків

Зве мене до сталевих окресліві бетонних мостів,

До ланцюжних перил і камінних барикад,

Прийме мене в свою пащу беззлобний,байдужий гнів,

І стане доля безсило круг — спаяний —розмикать.

І чорні димарі розмалювали небопекельним змістом,

Принадним лісом підкреслюють краєвид.

Ритмічні птиці,розсипаючи сліпучу сталь над містом,

Бажають ефір, позбавлений метафізики,розломить.

Звуть мене залізні гамори і безугавні

Великих натовпів,що рухають під бетоновим захистом.

Звуть мене поеми, де не хвилюють душуспомини,

Де всі інтереси й заміри перетнулися навхрест.***