Старовинний пейзаж

Спинився.

Внизу ще шуміли роки

Немов у забуте століття зайшові стоїш.

Поблизу в тумані повільно бредуть прокажені.

Дзвіночки про них сповіщають,сповільнюють вірш.

І сиплеться попіл па трави старі і короткі,і подув залізний плече, як вода, відчува.

Якого ще треба терпіння,навіщо і доки?

Яка ще потрібна душаі яка голова?

Небесні потоки лягли унизу на каміння,і древні, забуті отари в тумані

Якого ще, доки й навіщопотрібно терпіння?

Які колокільцяпро хвору ходу сповістять?