Холодно, сумно; під хмарами
Небо сховалось усе;
Вітер гуляє полями змокрілими,
Негідь, тумани несе;
Мокрий туман той прослався над
І на деревах повис,
Скрізь з краєвидами ти
Тільки й зустрінешся — хоч не дивись!
В полі немає тобі і пташиноньки,
Ані комашки нема
Все поховала, усе до
Осінь похмура сама.
Глянеш селом хоч — і там
Тільки картини одні;
Мокрії хати, дощами облитії,
Сірі, убогі, смутні.
Влітку зелені, тепер
Жовті і голі садки;
Вулиці довгі калюжами вкрилися;
Тільки старі
Попід стінами стоять і хитаються,
Наче їх хилить
Став би робити, так наче глузуючи,
Так уже склалось на сміх,
Що і робити незмога… Нудьгуючи,
Жди без розваг і утіх!..
Ох, якби знову ти, воле, вернулася,
Подруго днів молодих!
Все б, що ні мучило душу, забулося,
Все б я тоді переміг!
Ті, що скували життя,
Пута зламав би, розбив:
Гордо ішов би, забувши
Муки похмурих цих днів!
Та не судилось… Вітри вже
Сумно круг хати
І безнадійні хвилини
Ніби ще тяжчі стають…1885
