Нудьга

Холодно, сумно; під хмарами

Небо сховалось усе;

Вітер гуляє полями змокрілими,

Негідь, тумани несе;

Мокрий туман той прослався над

І на деревах повис,

Скрізь з краєвидами ти

Тільки й зустрінешся — хоч не дивись!

В полі немає тобі і пташиноньки,

Ані комашки нема

Все поховала, усе до

Осінь похмура сама.

Глянеш селом хоч — і там

Тільки картини одні;

Мокрії хати, дощами облитії,

Сірі, убогі, смутні.

Влітку зелені, тепер

Жовті і голі садки;

Вулиці довгі калюжами вкрилися;

Тільки старі

Попід стінами стоять і хитаються,

Наче їх хилить

Став би робити, так наче глузуючи,

Так уже склалось на сміх,

Що і робити незмога… Нудьгуючи,

Жди без розваг і утіх!..

Ох, якби знову ти, воле, вернулася,

Подруго днів молодих!

Все б, що ні мучило душу, забулося,

Все б я тоді переміг!

Ті, що скували життя,

Пута зламав би, розбив:

Гордо ішов би, забувши

Муки похмурих цих днів!

Та не судилось… Вітри вже

Сумно круг хати

І безнадійні хвилини

Ніби ще тяжчі стають…1885