Рясний садок і затишний я
І знаю там ще вишню я одну
Було не раз, турботний,
Я в той садок її, мою весну.
Але ж тепер чому її немає?
Чом вишня та стоїть в
І так, як перш, до мене не
Гілки свої квітущі й запашні?
Я жду її,— і в тиші
Хвилини йдуть, неначе довгі роки,
Ще треба ждать, а серце ж то не жде!
Хвилина… дві… І — ось уже я чую:
Крізь тишу ту безгучную, німую,
Мов шелест там, немовби хтось іде.1888
