Будень
Благословен будь, день, сльотавий та холодний,коли в шибки так дме, що навіть чути свист,і ти немов завис над хланями безодні,намоклий і важкий, як той дубовий лист.
Та чути глибину майбутньо-неземного,що аж холоне кров, і музика луна —і не ступнуть тобі, бо прикипіли ноги,і зусебіч гуде гудюча
І розумієш ти не розумом, а страхом,що кожен день тобі дарований, а ти,ущільнюючи плоть, як панцир черепаха,забув про радість мук і солод гіркоти.
Як вариво з трави — пісне і несолоне,були для тебе дні буденні,
А музика луна, і в жилах кров холоне,і дощ пряде, пряде повісма
І дивиться бур’ян очицями росиціна кошли сизих хмар і мокрого грака,і западись в той зір, щоб в землю подивиться,бо чути дзвін лопат і мову молотка.***
Павло Мовчан
Other author posts
4 Ночівля
1 Біля монастирської Ще день вербі коронуватисьта вщертно вітром наливатись,і величатись житлом птичим,і крону щебетом музичить А потім все, заламуйсь, гілко,—дудить пронизливо сопілка
Прірва часу
Подвійний образ птиці на водівколихував настояну тривогу Саморухливі хмари молодічиталися, як послання від І синь як сон… нурлива глибина,повітрокрилі бабки носять Краса твоя велична, хоч сумна,у ній мені незатишно —
Лінія уяви
В розриві між хмарами судно з’являлось Летючий голландець» — з безодні у безвість летів Змістилась, напевне, і вісь планетарна,бо води звелися, мов мур, в висоті Він плив — ніби падав, крилом розпустивши вітрило,і пінивсь в блакиті ...
Надвечір’я
Напоєна вогнем, насичена паланням, зависла над селом підхмарена блакить, поширшала, мов звук, вечірня мить зростання: женеться вгору тінь — її не зупинить.І збільшена бджола свій лет дзижчанням ширить,