Прірва часу

Подвійний образ птиці на водівколихував настояну тривогу.

Саморухливі хмари молодічиталися, як послання від

І синь як сон… нурлива глибина,повітрокрилі бабки носять

Краса твоя велична, хоч сумна,у ній мені незатишно —

Долає прірву в часі — пролітапташинка воду, смиче тіні корінь.

Яка ж твоя цілюща повнота!

Яка твоя затінена прозорість!..

Втішаєш красотою, творче, нас?

Чи, може, щось приховуєш суттєве?

Вся повнота у погляді зійшлась,у водяному круглому нулеві.

У саркофазі зору все сховав,волосся ж чує і клітина кожна,як витікає бачене з єства,аж оболонка дудонить порожня.***