Подвійний образ птиці на водівколихував настояну тривогу.
Саморухливі хмари молодічиталися, як послання від
І синь як сон… нурлива глибина,повітрокрилі бабки носять
Краса твоя велична, хоч сумна,у ній мені незатишно —
Долає прірву в часі — пролітапташинка воду, смиче тіні корінь.
Яка ж твоя цілюща повнота!
Яка твоя затінена прозорість!..
Втішаєш красотою, творче, нас?
Чи, може, щось приховуєш суттєве?
Вся повнота у погляді зійшлась,у водяному круглому нулеві.
У саркофазі зору все сховав,волосся ж чує і клітина кожна,як витікає бачене з єства,аж оболонка дудонить порожня.***
