П’єро кохає

Я

До тихих затонів своєї душі

Про те що мовчу не признаюсь не

Я

Я

Я

Бо щось душу стиска мов кошмар

Я

Бо в смутку є пелюст

Я не хочу буть листом

Не хочу про зиму зітхать

Хочу бути

І жду

Хочу буть в парку і милій читати

Хочу кружляти я з нею у парі в

Багнесь ноктюрнів

Душу її

Хочу заплющити очі тісніше

Душу свою відчувати струнніше

Я

Я

Я

Я

І до тихих затонів своєї душі

Що чую — я в душу до тебе

Я признаюсь.8.

IX. 1916.

Владивосток