Засудженим

Як ми можемо жити, сміятись і дихать?

Як могли ми чекати — не битись, а

В ніч, коли у в’язниці спокійно і

Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п’ять.

І коли приволікся заплаканий ранок,

Вас покликала смерть у похмурій імлі

А тепер наші душі і топчуть, і

Ваші кроки останні по зимній землі.

А тепер в кожній серці пожежу

Розпалили ви знову — спаливши життя.

І, мов гимн урочистий, мов визвольне гасло,

Є для нас двох імен нерозривне злиття.

Над могилою вашою тиша і спокій,

Та по рідному краю — зловіщі вогні.

І піти по слідах ваших скошених

Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.