З косою по траву
Росте трава, не знаючи чому,втішаючись єдино своїм зростом,пронозить камінь, виповза на мур,корінням маца перетлілі кості.
Росте трава, не знаючи куди,на косогір видряпуючись вперто,і визирає клоччя бородиіз щілин жител, замкнутих стоперсто.
Трава росте під стопами у нас,підступно-тихо викрадає простірі, непомітно взеленивши час,підносить вгору свої пера
Я косу взяв, узяв стару ряднину,вкосив трави і притоптав щетину,плече змінив, вагу трави відчувши,розворушивши спогади
Як це було недавно чи давно:оточені високим бур’яном,ми повзали, змикаючи щілини,щоб жити попід листям
Цідився запах з утлої ряднини —я ніс траву накошену
Людокомахи ми тоді були,час не діливсь на куряву хвилин,був тільки день суцільний, сонцеповний —по жилах сік бродив зеленокровний.
Тягар мені довжив до хати шлях,намулявши попруги на плечах,я ніс
Мене трава несла,і помахом зеленого крилая переносивсь з обрію на обрій.
Трава рівняла простір многогорбий,щоб змить минуле хвилями тепла.
Відкинувши від тіла зайві руки,ширяв над степом вільно, без спонуки,не чуючи в собі жала стебла.
Я жив травою в трав’яній колисці,і зазирали хмари трав’янистів росини віч, у пам’ять джерела.
Я силувавсь що-небудь
Коса… Рядно і жили
Зшиває губи трав’яна стріла.***
Павло Мовчан
Other author posts
Вітряний вечір
Верховний шум над головами йшовпритишено, напружено, поштивоі широко стелив блакитний шовк,пестливо гладив хвилі ворухливі Верховний шум протяжно над життямстеливсь листато стишеним лататтям,ламаючи уперто опертя,муруючи по обріях І шири...
Невже ж навіки
Схлинання співу калинового,спливання крові в золоте,кричання зручене з тривогою:щось в святі чиниться не Римується вже відчай з вічністю,у горлі крик сучком загвинчено,дороговкази покаліченізагналися у землю виклично І ніби струни, в міз...
“Не навмання а полем навпростець”
Не навмання, а полем Холодить щоки дощик-сіянець,і мокрий холод обнатужив плечі,а під ногами хлюпіт мокротечі О чорноземле, тванна, глейкувата Повітря у легенях так багато,що, висмикнувши ноги, вознесусь,на тіло відвологле, наче ват...
Вечірнє З циклу «Золоті ключі»
З циклу Золоті Де ж ти журно, круче, крячеш,що тебе я і не бачу Чи від поклику відстав,чи всотала висота