В Кижах
Між ребрами брусованої хатиросте трава, у вікнах дуплуватихсидять коти, і жевріють ледь-ледь,димлять ґноти, наповнюючи вщертьсамотністю присадкувате житло,де палахкоче дзеркальце, як
Назад нема, немає вороття,з минулим розминається життя,і, прихиливши вухо до стіни,почути можна голос нутряний;від доторку озветься деревина, —гуде, як вулик, трухла порожнина.
А двері, відсахнувшись від руки,запались вглиб, де звуглена драбина,напружившись, мов стиснута пружина,підкине на горище, де гакиугвинчені у
Тут» — це «колись», це те, що за межею,відлитки срібних днів, поточених іржею;на позір ціле все, вагоме, повносуще,всередині ж — дупло, бо й камінь —час
І стільки порожнин відкрилося на сонці,що світ старий, мов сон, в тоненькій оболонці.
І я, немов шкляний, просвічуюся наскрізь,і дерева довкіл немовби порожнясті.***
Павло Мовчан
Other author posts
Мудрість
О не стреми свій лет, обмеж себе собоюі визнач наперед любов свою журбою Бо над усім завжди горує день печалі,і будеш ти один різьбить свої Огромлений твій слух шукатиме мовчання,і виснажений дух вгамує поривання І, сівши на поріг, ...
4 На семи вітрах
1 На півдорозі зупинивсь І озираюсь на прожите:там всі обличчя запеклись і погляди А поруч — літо: при воді танцюють сині
Так із ночі у ніч
О четвертій сторожі нічній,коли тоншає мідь і стають полохкішими губи,у фортечнім Ти посвітич запалюєш, люба,і тонку павутину спускаєш униз по стіні,щоб здійснить в таїні це єднання, йменоване шлюбом Ой, ну що ті віки та замки заржавілі ...
Надвечір’я
Напоєна вогнем, насичена паланням, зависла над селом підхмарена блакить, поширшала, мов звук, вечірня мить зростання: женеться вгору тінь — її не зупинить.І збільшена бджола свій лет дзижчанням ширить,