Суворий вірш

Не втекти вже, дарма, від жорстоких цих днів,не втекти вже ні в мрію, ні в пісню.

Мов фальшива струна, так дзвенить кожний співпід суворих світань весну пізню.

Вже не вирватись більше з затислих обійм,треба глянути дням просто в вічі,хоч навпроти вдаряє скажений прибій,невблаганним нас визовом кличе.

Не сховатись, дарма, в тиху тінь самоти,не закрити долонями зору.

Гострий відблиск і відгомін хвиль долетитькрізь імлу, хоч найбільш непрозору.

Не сховатись, дарма, під наметом краси,в чаді п’яному строф кришталевих.

Вітре днів, мої власні слова рознеси,на шляхах їх розвій стомилевих!

О поете, дарма, вже тобі не втекти,треба визнати те, що найгірше:чи самого себе не оббріхуєш тив цих п’янливих, розспіваних віршах?