За темою вірша Романа Котляра «Ім’я»
Якось Сарі і Абраму
стрілось кошеня.
Захотіли взять додому,
дать йому ім’я.
Імена перебирали:
Мойша, Моісей,...
Та сусіди заволали:
кіт — не іудей!
Йой, Абрамцю, — Сара каже —
це ж бо срамота,
щоб ім’ям таким поважним
називать кота!
Ти й придумав (лихо з нами,
з глузду мо злетів?),
щоб людськими іменами
називать котів!
У кота ж натура хвацька
й дурість — аж несе!
То ж нехай він буде Васька.
Васька! Та й усе.
