Покинувши ліси свої,
Сорока в город полетіла.
Там по садках тинялася без діла,
Довгенько по гаях не бачено
Всі думали: пропала
Аж ось — сусіль!1 — вернулася Сорока!
Вернулася і зараз крик
Вона зняла, що ліс озвавсь
Сюди! сюди! злітайтеся мерщій!
Послухайте!
До вас я з
От стрепенувся ліс, летять пташки,
Летять великі птиці,
Орли, і Соколи,
Зозулі і Шпаки,
Тихенькі Солов’ї і гомінкі Синиці.
Злетілися, посіли на гіллі
А що то скаже їм та городянська
Послухайте мене, великі і
Озвалася вона. — Є в мене вам наука.
Ну, де ви живете?
Що знаєте, дурні?
Самі все лісові
Співаєте, як і співали!
Покиньте їх!
Не ті часи настали:
Тепер путящий
Не тут, серед
Ні, тут дурні
А в городі — отам співаки!..
Отам пісні… Навчилась їх і
Вже годі слухать Солов’я,
Послухайте мене,— співання ж бо яке!..
Скреке!.. скреке!..
Вона ще довго скреготіла,
А далі Шпак на те
Та ну бо вже!
Не буде діла!
Ми це од тебе чули спів,
А іншого, як ти не вміла,
То й город не навчив.
Була ти й будеш
Чого ж ти нам дратуєш
Та бешкет робиш на ввесь гай?
Хай кожен так собі співає,
Як хто зуміє і
Усяким співам волю дай,
То й буде в нас співучий край!..»1889.
II.17
