Джмелі спросоння — буц! — лобами!
Попадали, ревуть в траві.
І задзвонили над
Дзвінки-дзвіночки лісові.
Повільне сонце на
До проса випливло з води,
Де на пташинім
Тинявся малиновий дим.
Лиш сонях спав, хоча й не мусив,
І ось за те, аби він знав,
Важкий ячмінь медовим
Бджолу за лапку лоскотав.
У картузах із
Комбайн комбайнові гукав:— То що ж косить?
Воно — все синє!
Де льон?
Де небо?
Де ріка?1964
