Бути громадянином своєї країни, это ещё не значит что и гражданином человечности.
Я люблю мову своего языка.
Підкреслимо обов'язково - не вражеского.
Господь зі мною поруч, і Он не коверкает мое сердце, как это делает человек сам с собою лично.
Унижая іншого своєю грамотною речью.
Меня пугает человек без серця.
Ведь когда-то, я і сама принижувала свої знання перед собою.
Богом.
Ослепляющей злостью и обидой.
Це страшно.
Стыдно.
Видно.
ДНО.
Мне "прививают" негатив, щоб я сіяла його на всіх?
Невинних дітей навколо нас?
В моём окружении Є двоє жіночки.
Первая русская. Друга українка.
Люблю їх общество. Вежливые слова. Мовне спілкування которое объединяет наши СЕРДЦА, без бар'єрного "следа".
Господь показує мені, у тёмной ночі і "свет во тьме СВІТЛІЄ" і там завжди є щира любов к друг другу.
Це так.
Можна быть чьей-то копією. Абсурдною и брудною.
Повторять чужую ПОМИЛКУ.
А чи ваш цей КРЕСТ(?)
Да помилуйте себе ЛЮДОНЬКИ, огляньтеся що коїте своїми действиями... языком та словом розрізаєте своє серце.
Навпіл.
Вщент.
Оставляя грешников за собою. Кайданами волочитесь между собою.
Сплевываете кровью пораненого серденька.
Зачем и для чого?
Кому, перед Богом?
Повірте в себе.
Будьте ввічливими як до себе ГЛАВНОГО.
Умрём же до ЄДИНОГО.
Відспівають нас на Сонці, угольною голкой.
Пеплом оставляя сльози.
Чиїхось. Чужих. Інакших. Та вже не наших.
Як ми ж в Единстве. Един єдиний.
Людино Век.
YES, I LOVE YOU.
YOUR FRIEND GOD.
"Человеку принадлежат предположения сердца, но от Господа ответ языка."
/Притчи 16:1/
