Ось уночі пробудились
Спиш?» – мені крикнули і залюбкикров мою пить почали, як
П’ють без ваги, без жалю і без
Ось налетіла одна промениста,як метеор, безпричальна, ветвистаі пролетіла… її не
Чую, що погляд мій гостро зорить,пильно пронизує темряву чорну, –не подолати її необорну!
Думка пролинула, зсунулась тьма,ось уже ясної й сліду
Тільки даремно горять мої очі:тьму освітити немає в них
Темно… Ох, мучать як думи-вампіри!
Годі, лишіть! всею силою вірия узброяюсь тепер проти вас,слушний, бажаний настав тепер час.
Вірю я в правду свого ідеалу,і коли б я тую віру зламала,віра б зламалась у власне життя,в вічність розвитку і в світу буття,в вічність матерії, в світу буття.власним очам я б не вірила й слуху,я б не впевнялась ні тілу, ні духу.
Се ж бо для віри найвищая міра!
Думка питає:
І віра та щира?»
